Віднедавна Головою Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді став владика Браян Байда ― Єпископ Єпархії Торонто та Східної Канади.
Ми поспілкувалися з владикою про те, чим для нього є праця з молоддю, як бачить подальший розвиток молодіжного душпастирства і як будувати взаємодію з молодими людьми, щоб наша Церква зростала, а їхня віра міцнішала.
Владико, що для Вас означає робота з молоддю?
― Як представник УГКЦ, на запрошення Святішого Отця я мав благословення бути присутнім на Папському Синоді 2018 року, присвяченому темі «МОЛОДІ, ВІРИ та РОЗПІЗНАННЯ ПОКЛИКАННЯ». Святіший Отець почув Божу мудрість, слухаючи багатьох зібраних людей, зокрема єпископів, духовенство, мирян і особливо молодь. У відповідь на це зібрання, Папа Франциск написав Постсинодальне Апостольське звернення «CHRISTUS VIVIT».
Ця дуже проста істина є надзвичайно глибокою. Христос перебуває в інших. Ми повинні йти разом один із одним, із усіма поколіннями так, як ішов Ісус із тими, хто прямував до Емаусу. Ми разом маємо слухати, пояснювати та розпізнавати.
Мій досвід на Папському Синоді дає мені контекст, щоб я міг зрозуміти, що наша УГКЦ хоче, щоб я прямував із молоддю. Покоління за поколінням молоді: вони вже давно багато чого розпізнали. Маю привілей, хоч коротко, але прямувати з тими, хто вже йде в «Емаус». Я вчуся супроводжувати інших. Я вчуся слухати, пояснювати та допомагати розпізнавати покликання молоді сьогодні, завдяки мудрості та керівництву Патріарха та підтримці талановитої Патріаршої Молодіжної Комісії. Маю честь крокувати з нашою молоддю. І для мене є великою цінністю супроводжувати нашу молодь.
Які Ваші враження від душпастирства молоді в Україні після Вашого візиту сюди, тепер у час війни?
― Мене дуже вразили ті, хто займається молодіжним служінням в Україні. Їхній дух, винахідливість і рішучість, не зважаючи на багато жахливих трагедій, вражають.
Святий Папа Іван Павло ІІ каже, що сім’я ― це розсадник любові та прощення, доброти та співчуття.
Як відомо, ці цінності щодня проходять серйозні випробування в Україні через війну, проте широка громада, церква та численні благодійні організації активно відповідають на ці виклики. Я бачив, зокрема, зусилля Лицарів Колумба, Католицької Асоціації Благодійності Близького Сходу (CNEWA), редемптористів, Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, салезіан, єпархій, які забезпечують притулок і домівки милосердя.
Разом із ними багато інших груп і релігійних монастирів надають молоді безпеку, прихисток, їжу, місце для спілкування, Таїнства і місце для відпочинку, що є надзвичайно нелегким завданням.
Зосередженість на тому, щоб стати Христом для інших перед обличчям жадібності та руйнування, є важливішою, ніж будь-коли. Молодіжне служіння на всіх рівнях найкраще вирішує ці виклики, коли продовжує місію Христа. Ті, хто виконує це служіння, справді надихають мене.
Що схоже і що відмінне між українською молоддю і молоддю в Канаді?
― Як зазначив Папа Франциск, існує спільний дух, який належить молоді в усьому світі. Мати молодий і сповнений надії дух ― це головне. І його можна мати в будь-якому віці.
Погляд на світ із надією походить від Святого Духа, який виконує волю Небесного Отця. Цей ювілейний 2025 рік, що наближається, дасть усім можливість відсвяткувати це.
Отже, не зважаючи на наші численні культурні, мовні чи географічні відмінності, молодь визнає нашу єдність у Христі. Я хотів би якомога більше плекати цей підхід. Щоб краще зрозуміти таємницю Божого плану, необхідно визнати наше спільне коріння як братів і сестер у Христі, та те, як воно унікально розвивалося у світі в багатьох місцях. Бог вітає наше різноманіття. Ми не можемо зрозуміти єдність, не визнаючи відмінностей. Лукавий використовує «різницю», щоб розділити і знищити з жадібністю. Однак Бог запрошує нас святкувати ці відмінності, тому що ми всі є дітьми Божими і належимо до містичного Тіла Христа.
Як би Ви схарактеризували взаємодію нашої Церкви з молоддю?
― Я бачу, що в селах і містах України існує глибоке бажання забезпечити майбутнє України. Це справедливо, як для України, так і для інших країн, які я відвідував і де працював з українцями: чи то Європа, Канада чи Сполучені Штати Америки.
Отже, нинішня кількість молоді та захист нашої молоді ― це те, що спонукає тисячі воїнів, які є вірними членами парафій, матерів і батьків молоді, захищати від нападів на наш суверенітет в Україні та свободу віросповідання в ім’я Ісуса. Це дуже помітно в наших церквах.
Соціальна допомога, про яку повідомлялося під час нашого нещодавнього Синоду Єпископів, є свідченням молитов і діяльності наших церковних парафій та організацій. У цей час тисячі волонтерів по всьому світу працюють над тим, щоб приймати українців-переселенців. Організації надають освітні та літні табори, щоб вилікувати багато ран: фізичних, психологічних і особливо духовних.
Церква з професійною допомогою продовжує аналізувати, які проблеми є на цей момент. Продовжуємо дізнаватися про мінливі ситуації, потреби молоді та її родин. Церковні структури надають вірним можливість бути волонтерами, і завдяки тісній допомозі таких людей, як «Лицарі Колумба», Католицька Асоціація Добробуту Близького Сходу (CNEWA) та КАРІТАС, мільйони доларів допомоги та сукупно мільйони годин, присвячених волонтерами — це те, що варто визнавати як прояв людського духу. Церква та вірні продовжують служіння зцілення Христа дуже відчутними способами. Тільки за цей рік я був в Україні чотири рази і бачив це на власні очі.
Чого, на Вашу думку, сьогодні бракує в нашій Церкві, щоб молоді люди охочіше приходили і відкривали для себе Живого Бога?
― Молодь хоче бути до чогось приналежною. Молодь хоче належати до родини, школи, парафії чи організації, яка має не лише коріння в минулому, але й людей, які є терплячими, розуміючими, добрими, які не засуджують, дозволяють робити помилки, мають бачення та є вірними друзями. Вони знаходять це в інших, хто є свідком Ісуса Христа, оскільки Ісус є єдиним досконалим другом, з яким кожне людське серце хоче товаришувати.
Те, що сьогодні найбільше потрібно нашому суспільству загалом, не кажучи лише про нашу українську молодь, це особи, які свідчать про любов Ісуса Христа. Нам потрібні скромні люди, які намагаються свідчити Істину. Істина ― це особа, друга особа Трійці, Ісус Христос, який був досконалим свідком для всіх нас про любов Отця Небесного. Це важливіше за будь-які програми, адже саме такі особистості здатні втілювати їх у життя.
Папа Франциск нагадує нам у «CHRISTUS VIVIT», що Ісус живий! Він живий у Тобі. Він живий в мені. Він живий, та в декого з нас, здається, спить. Настав час усвідомити присутність Пресвятої Трійці, яка перебуває в кожному з нас. Саме цього сьогодні не вистачає нашій Церкві, щоб молодь охочіше приходила та відкривала Живого Бога в наших парафіях і всюди навколо.
Якими мають бути кроки священників і кроки молоді, щоб відбулося цілковите єднання і взаєморозуміння?
― Я хотів би чітко повторити те, що я тільки що сказав.
Потрібними кроками є молитва і піст. Ми повинні мати справу з гуманітарною допомогою на всіх рівнях, але робити це без мети наслідувати Христа, що ж, це значно зменшить роботу Бога в усьому, що ми робимо. Якщо ви хочете досягти єдності та взаєморозуміння, зустрічайте Христа насамперед у Таїнствах, у Святому Письмі та в бідних. Мені здається, що кроки, необхідні для єдності та взаєморозуміння, добре викладені для нас у документі, відомому як «Церква в Америці» (Ecclesia in America), даному нам святим Папою Іваном Павлом ІІ у січні 1999 року: «Зустріч з живим Ісусом Христом: Шлях до навернення, сопричастя та солідарності в Америці». Це добра порада для сучасного світу, не лише для Америки 25 років тому.
Які Ваші поради чи побажання духівникам, які працюють з молоддю?
― ЄВАНГЕЛІЗУЙТЕ! Свідчіть іншим про свою особисту зустріч із Христом насамперед. Будьте свідками своїх дій. Свідчіть, коли говорите. Свідчіть! Євангелізуйте! Тоді варто розглянути катехизацію.
Євангелізація ― це потужна річ. Згадаймо, як Святий Дух використав самарянку біля криниці, яка не мала формальної катехизації. Вона була свідком! Вона свідчила про свою особисту зустріч з Ісусом Христом навіть тим, хто її переслідував.
